Навряд чи назва "Механічний Апельсин" має прямий стосунок до твору Берджеса: в іншому випадку цілком ймовірно, що гурт грав би суміш на кшталт глем-треш-хеві-панк – варіант? Хоча й не факт. Одначе "Механічний Апельсин" (родом з того самого Бориславу, який сміється) виконує іншу – можна сказати, класичну – суміш: блюзу, рок-н-ролу та біг-біту, і прямо каже про це у перших же рядках першої пісні. Тут варто згадати, що гурт починався ще 1992 року – стара школа, як за українськими мірками. Молоді такого вже майже не грають – поки – а шкода. Є у цьому звучанні щось дуже ностальгійне, чесне – і не лише знайомі, "рідні" конструкції мелодій. Послухайте вокал, це справжній захриплий голос, а не удавана солодкава хрипота – і, можливо, саме тому він викликає якусь підсвідому довіру. Та й тексти – в них немає туману, квазі-метафізики, позування. У блюзі все має бути просто – і все дійсно просто. До речі, щодо блюзу. Кілька пісень на альбомі (наприклад, "Тут нас ніхто не любить") видаються прозорим реверансом убік "руського року" вісімдесятих, точніше – на адресу одного з кращих у тогочасному андеграунді майстрів важкого блюзу, Майка Науменка.. Словом, якщо Вам є, що пригадати – цей альбом може стати непоганою "машиною часу", яка м’яко перенесе на 20, а то й більше років назад. Коли все було просто. Не тому, що не було складнощів, а просто тому, що це – молодість.
_____________________________________________________________________________
Вряд ли название "Механический Апельсин" имеет прямое отношение к произведению Берджеса: в противном случае вполне вероятно, что группа играла бы смесь типа глэм-трэш-хэви-панк – вариант? Хотя и не факт. Однако "Механический Апельсин" (родом из того самого Борислава, который смеется) исполняет другую – можно сказать, классическую – смесь: блюза, рок-н-ролла и биг-бита, и прямо говорит об этом в первых же строках первой песни. Здесь стоит вспомнить, что группа начиналась еще в 1992 году – старая школа, как по украинским меркам. Молодые такого уже почти не играют – пока – а жаль. Есть в этом звучании что-то очень ностальгическое, честное – и не только знакомые, "родные" конструкции мелодий. Послушайте вокал, это настоящий охрипший голос, а не притворная слащавая хрипотца – и, возможно, именно поэтому он вызывает какое-то подсознательное доверие. Да и тексты – в них нет тумана, квази-метафизики, позирования. В блюзе все должно быть просто – и все действительно просто. Кстати, о блюзе. Несколько песен в альбоме (например, "Тут нас ніхто не любить") кажутся прозрачным реверансом в сторону "русского рока" восьмидесятых, точнее – в адрес одного из лучших в тогдашнем андеграунде мастеров тяжелого блюза, Майка Науменко.. Словом, если Вам есть, что вспомнить – этот альбом может стать неплохой "машиной времени", которая мягко перенесет на 20, а то и больше лет назад. Когда все было просто. Не потому, что не было сложностей, а просто потому, что это – молодость. |
гад простит - он не фраер 
а я запишу, шобы не забыть 
