1967 рік. Біг-біт група "Смерічка" . Солістка Лідія Шевченко.
За клавішами - керівник Левко Дутковський
Вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) " Смерічка" ! Мабуть не було серед молоді і людей старшого покоління всього СРСР та й за його межами таких, які б в кінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття не чули про цей ансамбль і не слухали його музики та пісень. Він потужним вихором увірвався з популярними українськими естрадними піснями не тільки на обласні й республіканські сцени, але й на московську.
Автору цієї статті пощастило бути свідком зародження ансамблю і його тріумфальних виступів, які радісно сприймала публіка. Я працював тоді у м. Вижниці директором школи інтернату, випускником якої був незабутній Назарій Яремчук, що згодом став народним артистом України, лауреатом Національної премії імені Т.Г.Шевченка. Пам'ятаю майже усіх учасників ансамблю. Передусім ентузіастів "Смерічки" - соло-гітариста і саксофоніста Олександра Шкляра, виконавців на духових інструментах Валерія Бурмича і Леоніда Сіренка, - студентів Вижницького училища прикладного мистецтва (ВУПМ) ударника Юрія Шоріна, співака і гітариста Олексія Гончарука, бас-гітариста Віктора Музичка, обдарованого природою багатими талантами Василя Зінкевича. Сьогодні мало хто знає, що до того, як В.Зінкевич почав виступати, як співак, він був учасником, а згодом керівником народного самодіяльного танцювального колективу "Смеречина" при Вижницькому будинку культури. Память зберегла й те, коли прибули на роботу та навчання у Вижницю й Вижницький район юні дівчата Лідія Шевченко, Марія Ісак, Мирослава Єжеленко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стела Фрунзе, Неля Чабанова, Зоя Маслова, студентки ВУПМ Одарка Джурумія, Галина Мокрецова, відомий буковинський спортсмен і співак Володимир Матвієвський - майбутні учасники "Смерічки", які володіли надзвичайно чарівними, дзвінкими голосами. Куди там до них сьогоднішнім "фонограмним зіркам". Та й сам організатор і керівник "Смерічки" стрункий, худорлявий, енергійний двадцятитрьохрічний юнак Левко Дутковський, який після закінчення Мукачівського музично-педагогічного училища та служби в Армії прийшов у Вижницю, мав вигляд вісімнадцятилітнього. Це ж можна сказати й про першого модельєра естрадних стилізованих костюмів для учасників " Смерічки", вірного Левкового супутника й помічника – Аллу Дутковську, надзвичайно скромну і сором’язливу студентку Вижницького училища прикладного мистецтва.
Всіх їх об’єднувала любов до пісні й музики.
З того часу пройшли десятиліття. Нюанси тогочасного культурного життя стали забуватися, а інколи й навмисне замовчуватись. Нині старше покоління не завжди вірно відтворює історію створення й діяльності "Смерічки". Навіть у солідних публікаціях з цього приводу трапляються перекручення і помилкові твердження. Сучасна ж молодь взагалі не має уяви про тогочасні естрадні колективи. Для тих, кому сьогодні 15- 20, які не уявляють себе без сучасної електронної музики, зародження перших ансамблів з використанням електроінструментів стало далекою історією.
Мета цієї публікації відтворити достовірну історію створення самобутнім музикантом і композитором Левком Дутковським вокально-інструментального ансамблю "Смерічка", щоб молоде покоління знало, у яких нелегких умовах створювався один з перших у СРСР ансамбль електромузики, котрий, використавши елементи поп і рок музики та українського фольклору, започаткував на Україні нову музичну хвилю. В Англії, у м.Ліверпуль народився "Бітлз", а в нас на Україні, в прикарпатському містечку Вижниця народився свій " Бітлз" – популярна "Смерічка".
В 60-ті роки минулого століття на Заході різко виросла технізація музики, виникли електроінструменти, мікрофонно-підсилювальна апаратура. Вони зумовили зміни в музичній партитурі, в стилі різних музичних напрямків, в кількісному складі учасників. Посилились функції ритмічної групи, змінилась музична фактура, мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання. Виник новий музичний стиль біг-біт.(Біт (англ.)–удар)
У цей час Україна у складі СРСР була за "залізною завісою". Все прогресивне замовчувалось, заборонялась пропаганда нового і в музичному естрадному мистецтві. В Україні діяли академічні естрадні колективи та співаки, великі та малі джазові оркестри, вокальні жіночі ансамблі, що виконували пісні в стилі міського романсу. Зокрема на Буковині існували : великий джазовий естрадний молодіжний оркестр (ЕМО) Чернівецького університету, естрадний ансамбль (джаз-квінтет) "Буковина" Чернівецької філармонії, вокальні жіночі ансамблі "Марічка" із Чернівців, "Мелодія" із Сокирян, "Пролісок" із Сторожинця, вокальний квартет "Буковинка" з Кіцманя та ін. Ці вокальні колективи виконували ліричні пісні під інструментальний супровід, який в основному складався з баяна – акордеона, кларнета - саксофона, одної гітари та контрабаса.
В 1966р. молодий музикант Левко Дутковський, ламаючи стереотипи радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль електромузики, який складався з трьох електрогітар (соло, ритм і бас ), ударних та електрооргана. Цей ансамбль, він назвав "Смерічкою", тобто завжди вічнозеленою Карпатською ялинкою – символом краси і молодості Карпатських гір. Новостворений ансамбль почав грати в новому музичному стилі біг-біт.
Левко Дутковський почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп та рок музики з народним гуцульським, буковинським, українським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль. Ансамбль "Смерічка " швидко набрав популярності серед молоді. На танцювальні вечори, які проходили у Вижницькому БК з’їжджались шанувальники з навколишніх районів та з Чернівців, щоб потанцювати модні танці рок-н-рол, твіст, блюз, шейк. Вижницький райком комсомолу на чолі з Феліксом Карчевським підтримав нове починання і тому молодь почувала себе у Вижниці розкуто, вільно і без допомоги влади сама підтримували належний порядок в Будинку культури.
Для концертної діяльності "Смерічки", яка прискіпливо контролювались владою, Левко Дутковський створив скромнішу і компроміснішу програму. Її напрямок визначали в основному пісні Л.Дутковського та кілька аранжированих ним пісень Василя Михайлюка та Олександра Білаша. Програму обов’язково мали доповнювати комсомольські патріотичні пісні, які Л.Дутковський аранжував в своєму "смеречанському" стилі.
Лідія Шевченко, перша солістка ансамблю" Смерічка" згадує :
"...Коли Левко організував "Смерічку", ми були такі молоді, справді схожі на смерічки. Я пізнала на цій сцені, що таке пісня..." 1)
Нові виконавська манера і музичний стиль потребували в концертній діяльності "Смерічки" і зміни зовнішніх атрибутів - світлового оформлення, режисури, а також сценічних костюмів. У 1967 році перші ідеї у створенні естрадних сценічних костюмів для "Смерічки", де поєднувались сучасні строї і елементи народного костюма, започаткувала Алла Дутковська – тоді ще учениця Вижницького училища прикладного мистецтва, що навчалася на відділі моделювання та конструювання одягу. Художниця-модельєр, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру Буковинознавства Чернівецького державного університету М.В. Костишина писала :
"...Початок творчої діяльності А.Дутковської збігається з народженням паростка буковинської естради – вокально-інструментального ансамблю "Смерічка" під керівництвом молодого талановитого композитора Левка Дутковського...
Вона стала першою на Буковині художницею по створенню естрад- ного одягу за місцевими мотивами. Її моделі, відзначаючись яскравою своєрідністю, заслуговують першочергової уваги та популяризації..." 2)
Так уже сталося зі збігом часу, що шлях "Смерічки" не міг не перетнутися з молодим Чернівецьким обласним телебаченням, яке сприяло популяризації колективу, а водночас, пісні ансамблю в майбутньому стали його візитною карткою.
Перші звукозаписи біг-біт групи "Смерічка" здійснював на телестудії талановитий звукорежисер і музикант Василь Стріхович. Він намагався, експериментуючи на слабкій за технічними можливостями телевізійній апаратурі, якісно записати ансамбль, що використовував електроінструменти у новому, тоді ще маловідомому музичному стилі.
Уже перші телевізійні передачі за участю "Смерічки", режисерами яких були Василь Селезінка та Василь Стріхович, виходили прямим ефіром на Москву і Київ. Багатомільйонна аудиторія глядачів колишнього СРСР познайомилася з ансамблем і була приємно вражена. Про це свідчать дуже багато схвальних відгуків, які приходили на адресу ансамблю "Смерічка". Правда, новаторські ідеї Л. Дутковського не відразу були однозначно сприйняті. За свідченнями головного режисера Чернівецького телебачення В. Селезінки якийсь глядач з Кубані в своєму листі висловлював незадоволення піснею "Сніжинки падають", вважав її "надто модерною і написану під впливом чужого і ворожого Заходу."
Нова музична хвиля перших пісень Л.Дутковського у виконанні " Смерічки " та солістів Лідії Шевченко і Володимира Матвієвського в той час на Україні стала прикладом для наслідування багатьом композиторам, співакам, музикантам...
Весною 1968 року, подружившись з Левком Дутковським, юний Володя Івасюк спробував написати кілька пісень в стилі "Смерічки ". Пісні "Я піду в далекі гори" та "Відлуння твоїх кроків" на вірші Володимира Вознюка вдало вписалися в репертуар Вижницького ансамблю.
Пізніше В. Івасюк писав у Всесоюзному журналі " Кругозор":
"... Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В " Смерічку" я приніс свої перші пісні..." 3)
У 1968 році в " Смерічку " прийшла артистка Буковинського ансам-блю пісні і танцю Чернівецької філармонії Марія Ісак. У кінці 1968 року, почав пробувати себе у співі Василь Зінкевич, клопітливо і терпеливо навчаючись у "вокальній школі" Л.Дутковського. А в листопаді 1969-го учасником ансамблю став юний, здібний співак-початківець Назарій Яремчук. Прихід нових учасників підняли " Смерічку" на вищий щабель популярності. Звичайно, це була велика праця, що грунтувалась на ентузіазмі, як учасників "Смерічки", так і керівника Л.Дутковського, який з нуля навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. В той час "Смерічку" легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати "Смерічку".
Учасники "Смерічки" згадують :
Олександр Бродовінський, музикант, учасник ансамблю "Смерічка" :
"...Я був студентом музучилища. Ми часто брали участь у офіційних концертах. Вперше й побачив "Смерічку" на такому концерті. Не пам'ятаю, що вона виконувала, але це був свіжий струмінь..."Смерічка" – це подвиг Левка. Хочу віддати данину величезної поваги за той колосальний труд, який Левко вклав у нас. Так треба було захопити людей! Ми жили музикою, співом. Репетиції – до 3-ї, 4-ї ранку. Дехто навіть не знав музичної грамоти - Левко їх учив! ..." 4)
Марія Ісак –солістка ансамблю " Смерічка":
"... Успіху "Смерічка" сягнула завдяки засновникові Л.Дутковському, надзвичайно енергійній, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу. Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх "смеречан "..." 5 )
У квітні 1970 року ансамбль "Смерічка" брав участь у Республіканському фестивалі-конкурсі самодіяльного мистецтва з піснями Л.Дутковського "Незрівняний світ краси" (соліст Н. Яремчук ), "Бажання" (солістка М.Ісак), В.Михайлюка "Верба" (солістки Л.Шевченко та Р.Хотимська ), В.Івасюка " Я піду в далекі гори " (солісти В.Зінкевич та Н.Яремчук.). Оригінальні сценічні стилізовані біло-червоні естрадні костюми, виготовлені майстринями Вижницького побуткомбінату під керуванням Раїси Обновленської та Олени Рахубовської за ідеями і ескізами Алли Дутковської та Василя Зінкевича, гармонійно доповнювали мелодичні пісні "Смерічки". Успіх був великий. Ансамбль "Смерічка", як переможець отримав звання лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва Української УРСР з врученням Диплома першого ступеня і Великої Золотої медалі, а її керівник отримав Диплом першого ступеня і Золоту медаль. Це була велика перша перемога "Смерічки", це було визнання ансамблю. Сотні листів, паломницькі екскурсії молоді до Вижниці, щоб хоча краєм ока побачити самодіяльних артистів "Смерічки". Ансамбль стає популярним в Україні. Московська фірма грамзапису "Мелодія" випускає першу малу (міньон) платівку "Смерічки" з піснями Л.Дутковського "Ти прийди в синю ніч", "Бажання", "Незрівняний cвіт" і піснею В.Івасюка "Мила моя" (солісти М.Ісак, В.Зінкевич та Н.Яремчук). Влітку 1970 "Смерічка" як переможець Республіканського телеконкурсу бере участь у заключній телевізійній передачі в м.Одесі. Її популярність все більше зростала і ширилась. Та зростала й недоброзичлива, а то й нищівна критика. "Смерічку" звинувачували в пропаганді буржуазно–націоналістичної моралі не притаманної радянській молоді. Ситуацію врятував народний артист України, відомий співак, голова правління Музично-хорового товариства України Cергій Козак. Будучи головою журі Республіканського фестивалю, він виступив на сторінках журналу "Соціалістична культура" зі статтею, у якій назвав ансамбль взірцем української радянської естради. Сергій Козак підтримав "Смерічку" і в своїй доповіді на пленумі творчих спілок у сесійному залі Верховної Ради УРСР, де виступали також Олесь Гончар, Андрій Штогаренко, Наталя Ужвій, відзначив:
"... Товариство робить перші спроби таких естрадних колективів, які б служили за зразок нової радянської естради, спроможної відповідати на запит часу і смаків молоді. Такими можна назвати молодіжну "Смерічку" із Вижниці на Буковині..." 6)
Навесні 1970 року Володимир Івасюк написав для "Смерічки" пісні "Червона рута" та "Водограй". З легкої руки Л.Дутковського вони тріумфально пішли у широкий світ. "Пісенна фабрика" Левка зуміла майстерно прочитати задум композитора, донести пісні до слухача і так "розкрутити" їх, що твори стали надзвичайно популярні.
Перше публічне виконання ансамблем " Смерічка" пісні " Червона рута" (солісти В.Зінкевич і Н.Яремчук) відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Чернівецька обласна газета "Зорилей Буковиней" писала:
"... В останні роки все більше і більше говорять про молодого композитора Л.Дутковського, йому належить заслуга створення у Вижниці інструментально-вокального ансамблю "Смерічка", колективу з великим майбутнім. Цей ансамбль постійно поповнює свій репертуар творами Буковинських авторів. Цього разу він також виступив перед слухачами з трьома п’єсами чарівної краси: "Незрівняний світ", "Коли мине любов", Л.Дутковського на слова А.Фартушняка та В. Григорака і "Червона рута" (сл. і муз. В. Івасюка). Молоді композитори Л.Дутковський та В.Івасюк заслуговують на щире "браво"... " 7)
На жаль успішний виступ "Смерічки" на звіті композиторів був затьмарений гострою критикою високих гостей з Києва. Пісні "Незрівняний світ", "Коли мине любов" і "Червона рута" вони назвали низько-пробними західно-буржуазними піснями, іграшками з мильних бульбашок на новорічній ялинці. Розчарованого Дутковського тоді заспокоїв великий шанувальник "Смерічки", що завжди допомагав Вижницьким артистам, захищав від сваволі місцевої влади, секретар Чернівецького обкому компартії, Олексій Гаврилюк.
-...Після такої критики "Смерічка" з концертом в Румунію очевидно вже не поїде ? – запитав Левко Гаврилюка.
- Поїдете! В них своя думка, у нас своя! – відповів Олексій Юхимович і свого слова дотримав. "Смерічка" з’їздила в Румунію, де успішно виступала в багатьох містах цієї країни.
У той час Володя Івасюк щиро писав Дутковському, всіляко заспокоюючи друга:
"... мені здається що тов. Я..... не побачив головного - ансамбль співає пісні, які мають, якщо не залізний зв’язок з Буковинською музикою і фольклором, то хоча б побудовані на її інтонаціях і мають її запах. Нехай він покаже нам такий же ансамбль, який би міг похвалитись таким зв’язком (в Україні). Я принаймні про такий не чув. Пісні твої – молоді подобаються вони елегійні, музичні, оригінальні. Це не тільки моя думка ..." 8)
Популярність пісні " Червона рута" у виконанні "Смерічки" в серпні 1971 році спонукали львів’ян Мирослава Скочеляса та Романа Олексіва до створення телевізійної стрічки "Червона рута". Звукорежисером був Василь Стріхович з Чернівецького телебачення. Сюжет фільму простий - кохання молодого шахтаря з Донеччини Бориса і карпатської дівчини Оксани. В ролі Бориса - виступив соліст "Смерічки" Василь Зінкевич, а в ролі Оксани - співачка, викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару. Разом зі "Смерічкою" у фільмі знімались ВІА "Карпати" з Чернівців, вокальний ансамбль "Росинка" і танцювальний колектив з Івано-Франківська, виконавиця популярних пісень Раїса Кольца з Новоселиці.
Ансамбль "Смерічка" у телефільмі виконував пісні В.Івасюка: "Червона рута" і " Я піду в далекі гори " (солісти В.Зінкевич і Н.Яремчук), "Водограй" (солісти М.Ісак і Н.Яремчук); пісні Л.Дутковського "У Кар-патах ходить осінь" (солістка С.Ротару), "Незрівняний світ краси" і "Якщо мине любов" (соліст Н.Яремчук); пісню В.Громцева " Залишені квіти" (соліст В.Зінкевич).
Після зйомок телефільму Л.Дутковському запропонували разом з "Смерічкою" та Софією Ротару перейти на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Левко, порадившись з аматорами "Смерічки", вирішив поки що залишатися у Вижниці і запропонував Анатолію Євдокименку, чоловікові С.Ротару, створити свій ансамбль, назвавши його, як і телефільм, "Червоною рутою".
У Чернівецькій філармонії восени 1971 року було створено ВІА "Червона рута" з солісткою С.Ротару. Взявши в основу свого репертуару популярні пісні ансамблю "Смерічка", серед яких "У Карпатах ходить осінь" Л.Дутковського, "Пісня буде поміж нас", "Водограй", "Червона рута", В.Івасюка, "Залишені квіти", В.Громцева та ін., новостворений вокально-інструментальний ансамбль поїхав на гастролі завойовувати всесоюзного глядача.
В 1971році пісня " Червона рута" у виконанні "Смерічки" стала піснею року. Центральне телебачення (ЦТ) запросило в Москву композитора Володимира Івасюка, солістів "Смерічки" Василя Зінкевича та Назарія Яремчука виконати пісню у фінальній телепередачі конкурсу "Пісня-71" під супровід оркестру Всесоюзного радіо і телебачення (керівник Ю.Силантьєв.)
На початку 1972 року "Смерічка" взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі "Алло ми шукаємо таланти". Пісня Л.Дутковського "Горянка" на слова Д.Леонтюка (солісти Н.Яремчук та В.Зінкевич) принесла перемогу ансамблю "Смерічка" в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал "Музыкальная жизнь" писав :
"... "Горянка" Л.Дутковського - фірменна пісня " Смерічки", вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду. Написана вона з великим темпераментом та майстерністю і базується на тому же, головному для "Смерічки", принципі - поєднання народно-пісенної мелодики з сучасними ритмами..." 9)
В грудні цього ж року Центральне телебачення запросило ансамбль "Смерічка" на фінальний телеконкурс "Пісня – 72" з піснею Л.Дутковського "Незрівняний світ краси". Та він вважав, що пісня В.Івасюка "Водограй" у виконанні "Смерічки" краща і більш популярна. Тому у розмові наполегливо переконав редактора популярної телепередачі Віктора Черкасова, що піснею року повинен бути тільки "Водограй". У виконанні "Смерічки" та солістів Мирослави Єжеленко і Назарія Яремчука "Водограй" В.Івасюка став піснею 1972 року. Газета "Комсольское знамя" писала:
"...У Вижницю прийшла телеграма –" Смерічку " запрошували для участі в передачі Центрального телебачення "Пісня-72". Була запропонована й пісня "Незрівняний світ" Левка Дутковського. Але ансамбль виступив з піснею Володимира Івасюка "Водограй". Дутковський був проти того, щоби виконувалась його пісня. Вважав, що "Водограй" кращий. В цьому він весь – Левко Дутковський, безмінний керівник популярного колективу... " 10)
Після запису телепередачі "Пісня-72" в Москві "Смерічку" разом з білоруськими "Піснярами " запросили дати сольний концерт в Колонному залі Будинку Спілок. Ведучими концерту були популярні диктори ЦТ А.Шилова та В.Кирилов. Концерт пройшов з величезним успіхом. Моквичі щиро вітали два популярні ансамблі з України та Білорусії.А вже після концерту, під час дружньої вечері керівник ансамблю "Пісняри" Володимир Мулявін порадив Левку Дутковському разом з ансамблем "Смерічка" перейти на професійну сцену, бо самодіяльна сцена мала свої творчі і технічні обмеження...
Заключним акордом самодіяльної вижницької "Смерічки" був виступ в кінці грудня 1972 року в м. Києві разом з ВІА"Червона рута" Чернівецької філармонії на святі мистецтв, присвяченому 50-річчю утворенню СРСР. Вдячні кияни бурхливими оплесками та гучними викриками довго не відпускали артистів зі сцени. Пізніше Газета "Культура і життя" писала :
"...Понад п’ятсот майстрів мистецтв і учасників художньої самодіяльності виступили у звітних концертах у столиці України...Від співучої родини Вовчуків...до вокально–інструментальних ансамблів "Смерічка" з Вижниці та "Червона рута" Чернівецької обласної фі-лармонії" (Софія Ротару виконала пісні "Я люблю тебя Россия " Д.Тухманова, слова М.Ножкіна і "Ти повернешся коханий" керівника " Смерічки" Левка Дутковського на слова Анатолія Фартушняка)... Вперше "Червону руту" і "Водограй" виконав Вижницький самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль "Смерічка" під керуванням Левка Дутковського. І цього разу ансамбль та солісти Назар Яремчук і Василь Зінкевич донесли до сердець слухачів ліричний характер та щирість пісень..." 11)
Після звітного концерту у Києві, митці Чернівецької області були відзначені грамотами і званнями. Перший в Україні "Народний вокально-інструментальний ансамбль" - "Смерічка " був нагороджений "Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР". Соліст "Смерічки" В.Зінкевич Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Чернівецьке обласне управління культури очолюване В.Королюком також представило до почесного звання "Заслужений діяч мистецтв УРСР" керівника "Смерічки" Левка Дутковського. Та цього почесного звання йому не присвоїли. Пізніше виявилось, що посприяли цьому задрісні "друзі-стукачі " та Вижницька районна влада...
1 квітня 1973 року Левко Дутковський разом зі "Смерічкою" та солістами Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком, який перевівшись в університеті на заочне навчання, перейшов на постійну роботу в Черні-вецьку обласну філармонію.
Почався новий етап творчого життя уславленого колективу. Але це стане предметом майбутнього дослідження.
Петро БРИЦЬКИЙдоктор історичних наук,
професор кафедри історії України
Чернівецького національного університету
ім.Юрія Федьковича
ВОЛОДИМИР ІВАСЮК УМІВ РАДІТИ УСПІХАМ ІНШИХ
(Виступ Л. Дутковського 3.03.2004 р. на Інтернет-конференції з нагоди 55 річниці з дня народження В. Івасюка)У ті далекі 60-ті мені судилося зібрати навколо себе талановитих, неординарних за своїми здібностями, музично обдарованих людей і стати своєрідним генератором творчої та організаторської роботи молодогого біґ-бітового колективу. Вижницька орбіта нашого визнання швидко розширилася і про ансамбль "Смерічка" заговорили на Україні. Звичайно, що такому яскравому успіху передувала копітка і наполеглива творча праця з моїми вихованцями, тоді ще невідомими співаками-початківцями Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем, співпраця з режисером Чернівецького ТБ Василем Стріховичем, художником-модельєром Аллою Дутковською, а відтак – з талановитою співачкою Софією Ротару, композитором Володимиром Івасюком. До речі, "Смерічка" захопила Володю настільки, що він переглянув своє творче кредо і невдовзі успішно вписався в "смеречанський" музичний напрямок, поповнюючи репертуар ансамблю своїми талановитими піснями...
В житті я мав дане мені Богом щастя – створити славнозвісний на той час, не схожий на будь-які інші колективи, ансамбль "Смерічка" та знайшовши нову музичну хвилю, визначити його новаторське творче спрямування.
Але ансамбль "Смерічка" як своєрідний музичний колектив, ще до появи "Червоної рути " і "Водограю", вже зробив свій помітний творчий внесок у розвиток української естради взагалі, бо вже тоді мав велику популярність в Україні, дивуючи потужним репертуаром з кількох концертних відділів, які складали пісні В.Михайлюка, В.Громцева, В.Івасюка ну і, насамперед, мої пісенні твори.
Принагідно треба сказати, що "Смерічка" стала своєрідною естрадною творчою лабораторією і однією з лідерів у сучасній поп-музиці не тільки в Україні, а й на теренах колишнього Союзу, була прикладом для наслідування іншими співаками, музикантами та молодими композиторами. В цьому сенсі популярний ведучий ЦТ в Москві Олександр Масляков згадував: "На початку 1970-х років "Смерічка" був найпопулярнішим ансамблем у Радянському Союзі, а В.Івасюк - улюбленим композитором молоді".
Та, на жаль, з плином часу, все потроху почало забуватися. З`явилися самозванці-"друзі" В. Івасюка, всезнаючі "теоретики-Івасюкознавці", а також по кілька "перших виконавців" на кожну пісню, які, вигадуючи різні небилиці і випинаючи себе, навмисно замовчують заслуги "Смерічки" і мою продуктивну творчу співпрацю з Володимиром Івасюком.
Безумовно, мені це небайдуже. Користуючись нагодою, принагідно хотілося б зауважити: що б хто не говорив і не вигадував про ансамбль і В.Івасюка, проте затерти, затьмарити чи применшити роль "Смерічки" у розвитку української естради неможливо. Всі, хто пам`ятає ті, вже далекі, 70-ті роки і просто-таки шалений успіх ансамблю в Україні й на далеких обширах поза її межами, твердо знають, що саме наш популярний ансамбль "Смерічка" дав життя і, смію сказати, планетарний розголос першим пісням талановитого Володимира Івасюка.
Цей незаперечний факт завжди чітко підкреслював сам Івасюк. У статті "Як виросла "Смерічка"", надрукованій у московському журналі "Кругозор" №3 за 1977 рік, Володимир пише: "...Своєрідний стиль виконання і трактування фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В "Смерічку" я приніс свої перші пісні...". Це також красномовно ілюструє, тепер уже історичний, телефільм 1971 року "Червона рута", в якому ніхто інший, як свідчать звукозаписи, а саме "Смерічка" під моїм керуванням і солісти ансамблю Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та Марія Ісак виконують пісні "Мила моя", "Червона рута", "Водограй", "Залишені квіти" та ін. А згадаємо просто-таки тріумфальні творчі перемоги "Смерічки" з цими піснями на телеконкурсах у м.Москві - "Пісня-71", "Пісня-72", "Алло, ми шукаємо таланти".
Пісні з репертуару ансамблю "Смерічка", і не тільки Івасюкові, були на той час такі популярні, що їх масово копіювали і брали до свого репертуару багато інших, навіть дуже відомих, популярних виконавців. Залишилась безліч публікацій про "Смерічку" в ЗМІ тих часів, які все це яскраво і достовірно засвідчують...
Ансамбль "Смерічка" був тим сприятливим середовищем, в якому виростали і утверджувалися і Зінкевич, і Яремчук, і Ротару, і Івасюк, та і я, як музикант і керівник, разом з ними вдосконалювався. Все це применшити чи навіть перекреслити або "стерти" неможливо.
Минули роки. На превеликий жаль, уже немає серед нас Володимира Івасюка і Назарія Яремчука. Та й легендою вже став ансамбль "Смерічка", але залишились у мене приємні спогади того часу...
...З Володею Івасюком я дружив і співпрацював більше одинадцяти років. Разом переживали творчі злети і падіння, недоброзичливість та заздрість чиновників і "друзів", а також спожинали лаври великої слави, яка мала і свої негативні наслідки, що не легко позначалась на нашому неспокійному житті...
...Я частенько приїздив з Вижниці до Чернівців по організаційних, технічних і творчих справах "Смерічки" і деколи зупинявся у Володі на вул. Б. Хмельницького, пізніше на вул. В. Маяковського. Мене завжди гостинно зустрічали батьки Володі Софія Іванівна та Михайло Григорович, які просто обожнювали ансамбль "Смерічка", і на свою адресу від них я отримував безліч приємних і щирих компліментів.
...Ми сиділи у Володиній кімнаті і проглядали щойно власноруч ним відзнятий аматорський кінофільм на 8-міліметровій плівці. Володя щиро і дзвінко сміявся, проглядаючи зйомки. Це були кінокадри веселого студентського життя під час туристичного відпочинку на карпатській природі. Кінокадри, трохи у прискореному відтворенні, ще кумедніше прикрашали гострі жарти Володиних однокурсників-медиків. А після смачного обіду, яким нас пригостила п. Міля, няня Володі, перейшли до розмов про мистецтво, музику. Володя награв мені кілька пісень, які пропонував для "Смерічки". У відповідь я награв і кілька своїх пісень, хоча не вважав себе композитором, бо моя мета була - творити "Смерічку", а пісні писав тільки виключно через брак репертуару для ансамблю. Володя ставився до моїх творів дуже серйозно, з великою повагою, визначаючи їх новаторський напрямок, і радив серйозно зайнятись композицією. Час минав у цікавих дискусіях про пісню, поезію і музику, про талановитих виконавців. Володя був справжнім другом і ділився зі мною всім сокровенним, своїми радощами і особистими життєвими проблемами, ніколи не скаржився на своїх недругів. На мої зауваження творчого характеру щодо його нових пісень реагував досить спокійно, з розумінням, адже мені довіряв найбільше, прислухаючись до порад, старався тут же виправити всі зауваження, багато разів повторюючи на фортепіано одну й ту ж музичну фразу, вдосконалюючи та відшліфовуючи її.
...Пізніше, вже приїжджаючи зі Львова до Чернівців, Володя ніколи не обминав мою скромну "хрущовку" на проспекті 50-річчя Жовтня, завжди заходив до мене в гості і показував свої нові пісні. Моя кімната наповнювалась потоками чарівних звуків Володиного акомпанементу, а добре поставлений сильний, приємного тембру голос його лунав на весь багатоповерховий будинок. Здавалось, навкруги все піднесено співало і раділо від Івасюкової музики. Моя дружина Алла, яку вже неможливо було здивувати новою піснею чи вокальними даними співака, дуже захоплено слухала Володимира, радіючи його творчим успіхам, і казала мені: "Оце-то Володя! Який чудовий композитор, а співак який! Шкода, що стаціонарно вчиться, а то був би у "Смерічці" неперевершеним солістом".
...Якось я приїхав у гості до Володі в м. Львів. Він жив сам у двокімнатній квартирі, на вулиці, яка називалась, як і в Чернівцях, – Маяковського. Зустрівши мене на залізничному вокзалі, Володя гостинно запросив пожити у нього дома, запропонувавши для мешкання окрему кімнату. Прийшла до нього у гості сестричка Галина та приготувала всяких смачних страв, щоб я з Володею за творчими справами не забував поїсти й не марнував свій час по різних кафе. Володя показував мені, як облаштував меблями свій робочий кабінет. Оригінальні меблі виготовили за власними ескізами та розрахунками Володі на деревообробному комбінаті в селищі Берегомет Вижницького району на Буковині. У стінну нішу було вмонтовано піаніно та стереомагнітофон "Тембр". Володя в той час багато творчо працював, писав музику до вистави за романом О.Гончара "Прапороносці". Ми, як завжди, весело розмовляли, дискутували, згадували зйомки фільму "Червона рута", телеконкурси, фестивалі, наших друзів. Володя награвав мені музичні уривки з майбутньої вистави, а я, в свою чергу, награв йому свою нову пісню "Черешневий гай", яку планував дати виконувати Софії Ротару. Музика вже була мною написана, та не було ще слів. Володі дуже сподобалась моя весняна пісня. Завжди стриманий у похвалах, він на диво раптом розійшовся у відвертих і щирих дифірамбах на мою адресу. Запропонував, щоб слова до пісні написав саме Богдан Стельмах. Я терміново підготував з випадкових слів "рибу-розмір" для поета. Володя власноруч передав слова "риби" п. Богдану, і невдовзі я отримав гарні вірші для пісні, яку Стельмах назвав "Черешневий гай". Послухавши пісню вже зі словами, Володя захоплено сказав: "Левку! Вийшла чудова пісня, яку може співати і Назарій, і Соня. Я за тебе, "діду", дуже радий і від щирого серця вітаю з вдалою піснею!".
Володя умів радіти успіхам інших, він ніколи не заздрив, бо сам був незалежним, яскравим, неповторним талантом і професіоналом своєї справи, щирим другом, прекрасним хлопцем, який без коливання і користі міг прийти на допомогу, а тих, хто хоч раз у житті йому у чомусь допоміг, ніколи не забував, високо цінував і поважав.
Левко Дутковський,
народний артист України,
засновник ансамблю "Смерічка"
м.Чернівці.
03.03.2004р.
Скрыть опции темы
Помощь
Поиск
Участники
Галерея
Календарь
ВІА Смерічка - Українські ВІА (BEST)(2007), Мелодия Украина/NMC-Trade / NMCCD-0053
